会社設立の流れについて

会社設立の流れについて

会社 設立 条件

会社設立の流れについて

詳細について 会社 設立 条件



КЛÍМАКС (грец. klimax — сходи) — комплекс фізіологічних змін деяких найважливіших функцій організму, обумовлений віковими особливостями гормонального балансу. Виділяють жіночий К. (менопауза) і чоловічий К. (андропауза).

Менопауза — це припинення менструацій, що характеризується прогресуючим зниженням продукції жіночих статевих гормонів. Розвиток менопаузи в жінок до 45 років називається раннім К. В економічно розвинених країнах середній вік розвитку менопаузи — 50 років. Деякою мірою цей вік залежить від расових, соціальних і анатомо-фізіологічних особливостей і навіть від шкідливих звичок. Напр., у жінок, що палять, менопауза розвивається в середньому на 2 роки раніше в порівнянні з тими, що не палять. Існує й безліч інших факторів, що скорочують репродуктивний вік. Виділяють три фази жіночого К.: 1. Клімактерична дисфункція яєчників (передменопауза) — характеризується нерегулярними менструаціями. 2. Постменопауза — період, коли згасає функція яєчників, значно знижується виділення естрогенів, але невелика їх кількість ще виділяється, іноді через рік можуть знову з’явиться менструації. 3. Менопауза — період після припинення останньої менструації. Жіночий К. часто ототожнюється із клімактеричним синдромом (симптомокомплекс, що розвивається в частини жінок у процесі біологічної трансформації організму в перехідний період та ускладнює природний перебіг клімаксу). У патогенезі клімактеричного синдрому важливе значення мають: зміни функціонального стану гіпоталамуса — підвищена збудливість його центрів; зниження секреції естрогенів (естрону, естрадіолу, естріолу); зміна якісного складу естрогенів, що продукуються (у репродуктивний період переважно виділяється найбільш активний естрадіол, а в період клімаксу — менш активний естріол); змінюється вміст гонадотропінів (співвідношення лютеїнізуючого та фолікулостимулюючого гормонів у репродуктивному віці дорівнює одиниці, у клімактеричний період більше виділяється останнього); розвивається так званий метаболічний синдром: швидке збільшення маси тіла, підвищення індексу обсягу талії до обсягу стегон (>0,8), абдомінальне ожиріння, гіпертензія, інсулінорезистентність, гіперінсулінемія, порушення толерантності до глюкози, інсуліннезалежний цукровий діабет, підвищення рівня тригліцеридів, зниження концентрації ліпопротеїдів високої щільності, збільшення концентрації сечової кислоти, зростання активності фібриногену та фактора VII, підвищення адгезивної активності тромбоцитів у 1,5 рази, гіперпігментація шкіри в місцях тертя, на внутрішній поверхні стегон (acantosis nigricans тощо).

Для клінічної картини клімактеричного синдрому у жінок характерні: відчуття припливів жару, які частіше розвиваються навесні й восени — тривають від декількох секунд до 1–2 хв; рясне виділення поту; підвищена дратівливість, головний біль, безсоння, минущий біль у вухах, суглобах, шкірний свербіж; лабільність пульсу та АТ, біль в серці (клімактеричну кардіопатію нерідко необхідно на практиці диференціювати зі стенокардією та інфарктом міокарда); урогенітальна атрофія, що характеризується симптомами атрофічного вагініту (свербіж, дискомфорт, печія в піхві, диспареунія (див. Диспареунія), кров’янисті виділення внаслідок травматизації стоншеного епітелію піхви); ослаблення підтримувального апарату матки, м’язів тазового дна, що спричиняє опущення й випадіння статевих органів (генітальний проляпс); нетримання сечі (мимовільне та при напрузі), дизурія, часте сечовипускання, остеопороз, дещо рідше відзначають порушення функції кори надниркової і щитовидної залози. Незважаючи на різноманітність симптомів, характерних для клімактеричного синдрому, тяжкість перебігу К. класифікується за кількістю припливів: до 10 припливів на добу — легка форма; 10–20 — середньої тяжкості, а більше 20 (призводить до стійкої втрати працездатності) — тяжка форма. Лікування клімактеричного синдрому показане при середній і тяжкій формах. Для терапії характерна етапність. Перший етап — немедикаментозна терапія: регулярні заняття ранковою гімнастикою, лікувальною фізкультурою, проведення загального масажу; дієтотерапія (у раціоні повинні переважати овочі, фрукти, рослинні жири, морепродукти); фізіотерапевтичне лікування (комір з новокаїном за Щербаком, електроанальгезія); санаторно-курортне лікування (гідротерапія, бальнеотерапія, радонові ванни). Другий етап — медикаментозна негормональна терапія: вітамінотерапія (вітаміни А, С, Е — поліпшують стан проміжного мозку й активно впливають на появу перших симптомів); нейролептики (препарати фенотіазинового ряду — метеразин, етаперазин, трифтазин, френолон, сонапакс (по 5–10–25 мг 1–3 рази на добу), які діють на рівні проміжного мозку, впливають на підкіркові структури та виявляють патогенетичну дію, лікування починають із низьких доз і оцінюють ефект через 2 тиж, у разі передозування (сонливість, млявість) курс лікування становить 4–15 тиж з поступовим зниженням дози при відміні; транквілізатори — діазепам, еленіум; якщо клімактеричний синдром поєднується з гіпертонічною хворобою, то в цьому разі ефективне призначення резерпіну, який знижує тиск і чинить нейролептичний вплив. Широко використовуються гомеопатичні й фітопрепарати — клімактоплан, клімакт хеель, мулімен, клімадинон, ременс. Третій етап — замісна гормонотерапія (ЗГТ): шляхом призначення естрогенів можна подовжити активне життя жінки, усунувши повністю припливи, проводячи таким чином профілактику серцево-судинних захворювань, урогенітальної атрофії та системного остеопорозу. ЗГТ застосовується при відсутності протипоказань, причому монотерапію препаратами естрогенів рекомендується проводити в період менопаузи, коли після останньої кровотечі пройшло не менше 1,5 року. Інакше вони можуть викликати залозисто-кістозну гіперплазію й поліпоз ендометріяендометрія (велика ймовірність розвитку злоякісних новоутворень). У перші 1–2 роки менопаузи терапія проводиться комбінованими естроген-гестагенними препаратами. Перелік препаратів для лікування ускладнень К. наведено в табл. 1.

У 1939 р. Вернером був запропонований термін «чоловічий К.». У 1994 р. на нараді Австрійської спілки урологів був запропонований термін «частковий андрогенодефіцит літніх чоловіків» (ADAM — Androgen Deficitency in the Aging Male), що

Source: http://znate.ru/docs/2953/1/286/index.html



Клінічна ендокринологія в схемах і таблицях

Лікування починають з 13-14 річного віку з малих доз, дуже

повільно нарощуючи

дозу для попереджен- ня незворотних пси- хічних (статева інфан- тильність, комплекси

неповноцінності) та соматичних (євнухо- їдність) порушень:

1) андріол по 20-40- 80-120 мг на добу або провірон 25-50-75-

100 мг, підвищуючи дозу через кожний рік

під контролем кістко- вого мозку; 2) потім (або з самого початку)

тестостерон ананатат 100 мг в/м на місяць з поступовим підви-

щенням до повної дорослої дози 250 мг кожних 3-4 тижні

Якщо яєчко розміще- не в черевній порож-

нині або в паховому каналі лікування проводять за такою

- у віці 0-2 роки по 125 МО хоріонічно-

го гонадотропіну в/м 2 рази на тиж-

день протягом 5 тижнів; - при препубертат-

ному крипторхізмі по 500 МО 2 рази на тиждень протягом

Курсова доза гонадо- тропіну для молодих

пацієнтів не переви- щує 8 000 МО, а для

старшого віку – 12000 МО. Для індукції сперматоге-

незу вводять хоріо- нічний гонадотро- пін по 2000 МО 1- 2 рази на тиждень і

по 75-150 МО ФСГ 3 рази на тиждень 4 і більше місяців.

Якщо лікування не

ефективне прово- дять замісну андро- генну терапію

Схема аналогічна до попередньої, але до- за підвищується до

оптимальної через

короткі періоди часу. Хворим у віці після 50 років дозу депо-тестостерону

повільно знижують до 200-125-100 мг на місяць або перехо-

дять на пероральні препарати в менших дозах. Побічні ефек-

ти терапії андроге- нами: прискорене

дозрівання скелета і статевого розвитку, розвиток набряків,

пригнічення секреції гонадотропінів, стимуляція росту

раку передміхурової залози та молочної залози. Абсолютне

протипоказання до призначення препа-

ратів тестостерону: рак передміхурової залози та дитячий

1. Лікування хорі- онічним гонадо- тропіном для

індукції статевого дозрівання почи- нають в 14-15

років. Вводять по

1500-2000 МО в/м 2-3 рази на тиж- день протягом 6- 12 тижнів. Після

3 місячної перерви курс лікування можна повторити.

2. Гонадотропін- рилізінг-гормон, доза варіабельна і

складає 35- 600 нг/кг ваги.

Тривалість терапії коливається від декількох місяців

до декількох років. Протягом лікуван- ня проводиться

гормональний моніторинг

Лікування гіпогонадизму у чоловіків

(захворювання, зумовлене зниженням концентрації андрогенів внаслідок

гіпофункції статевих залоз або зниження чутливості до андрогенів)

Гіпогонадотропний

Лікування гіпогонадизму у чоловіків

Source: http://www.pharmencyclopedia.com.ua/article/3563/klimaks

別れさせ屋 岩手